Проблема вивчення конфліктів серед підлітків останнім часом набуває особливої актуальності і практичного значення. Це викликано не тільки необхідністю вирішувати і коректувати прояв конфліктів, а й попереджувати їх виникнення , тобто здійснювати педагогічну і психологічну профілактику і приймати заходи по попередженню і запобіганню конфліктів серед підлітків.
Підхід до вивчення конфліктів, які виникають у підлітковому віці, вивчений недостатньо. Конфлікти підлітків – це не просто негативні явища в дитячому житті, а особливі, значимі ситуації конкуренції, боротьби за лідерство, домінування, які виконують соціалізуючу функцію на певному етапі формування особистості.
Особливістю конфліктів у підлітків є те, що цей віковий період супроводжується бурхливою фізіологічною та психологічною перебудовою. Вираження активності, яка спрямована на самореалізацію, самоствердження, отримання провідного статусу у групі і надмірна амбіційність входять у протиріччя з відсутністю життєвого досвіду, з розходженням ідеалів з реальністю. Все це призводить до зневір’я, невдоволеності, до емоційних сплесків та імпульсивних вчинків, які можуть призводити до конфліктів з однолітками.
В цьому віці підлітку властиве почуття дорослості, під яким розуміється його ставлення до самого себе вже як до дорослого, його уявлення чи відчуття себе повною мірою дорослим. Почуття дорослості в цьому віці не є обов'язково усвідомленим. Однак воно є специфічною для підліткового віку формою самосвідомості, соціальної за своїм змістом. Проявляється це почуття в різних формах протесту: неслухняність, грубість, впертість, протиставлення себе дорослим чи товаришам, зіткнення і конфлікти; наявністю у підлітків прагнення до самостійності і бажання захистити деякі сфери свого життя від втручання дорослих; наявністю власної лінії поведінки, незважаючи на незгоду дорослих чи товаришів.
У підлітковому віці відбувається інтенсивне формування самосвідомості, самооцінки, з'являється гострий інтерес до самого себе. Прагнення самостійності видно у всьому: в навчанні, праці, виборі друзів. Підліток прагне сам приймати важливі рішення, починає активно обстоювати свої погляди, думки, судження. У нього існує дві системи взаємин: з ровесниками і з дорослими, в яких він по-різному виявляє себе. Так, вдома підліток буває тихим, слухняним, а в колі ровесників - лідер, ініціатор тощо. На це слід зважати у виробленні виховного підходу до підлітка.
У свідомості підлітка порівняно з молодшим школярем відбуваються помітні зрушення — збільшується розумова активність, змінюється орієнтація особистісних цінностей, погляди на вимоги дорослих і стосунки з ними. Він починає дивитися на себе і товаришів, по-іншому оцінює своє місце в колективі.
Підлітковий вік – це один з найважливіших етапів розвитку людини. У ньому багато джерел і починань усього подальшого становлення особистості. Вік цей нестабільний, вразливий, важкий, і виявляється, що він більше, ніж інші періоди життя, залежить від реальностей довкілля.
Взаємостосунки з друзями знаходяться в центрі життя підлітка, визначаючи всі інші сторони його поведінки і діяльності Л.І.Божович говорить, що якщо в молодшому шкільному віці основою для об’єднання дітей частіш за все є спільна діяльність, то у підлітків, навпаки, привабливість занять та інтереси в основному визначаються можливістю широкого спілкування з однолітками.
Один шукає в товаристві однолітків підкріплення самоповаги, визнання своєї людської цінності. Іншому важливе почуття емоційної співучасті, злиття з групою. Третій черпає інформацію і комунікативні навички, яких йому не вистачає. Четвертий задовольняє потребу володарювати, керувати іншими. Переважно ці мотиви переплітаються і не усвідомлюються. За даними О.В.Скрипниченко, постійні взаємодії з однолітками породжують у підлітка прагнення зайняти гідне місце серед них.
Потреба в самоствердженні настільки сильна, що заради визнання себе однолітками підліток здатний на будь-які вчинки: він може поступитися своїми поглядами і переконаннями, може здійснити дії всупереч своїм моральним установкам. Зацікавленість підлітка в повазі і визнанні однолітками робить його чутливим до їхніх думок та оцінок. У підлітковому віці розвивається дуже важлива особливість – уміння орієнтуватися на думку однолітків, враховуючи її. Це необхідно для благополуччя у відносинах. Відсутність такого вміння розцінюється старшими підлітками як інфантильність.
Як зазначає Г.С.Костюк, прагнення зайняти своє місце в колективі, бути лідером, це є проявом внутрішньої, не до кінця усвідомленої позиції підлітка.
Також причиною неблагополуччя у відносинах підлітків, за А.В.Петровським, нерідко буває підвищена самооцінка, яка робить підлітка несприятливим до критики і вимог товаришів.
І.В.Дубровіна вважає, що для підлітка важливо не просто бути разом з однолітками, але і головне, займати серед них певне положення. Для деяких це прагнення може виражатися в бажанні зайняти в групі позицію лідера, для інших – бути визнаним, улюбленим товаришем, для третіх – повним авторитетом у якійсь справі, але в будь-якому випадку воно є ведучим мотивом поведінки дітей в середніх класах. Як показують дослідження, саме невміння, неможливість досягти такого положення частіш за все є причиною конфліктів, недисциплінованості і навіть правопорушень підлітків.
Саме поняття конфлікту характеризується різноманіттям змісту і вживається в різних значеннях, але всі вони підкреслюють наявність протиріччя, яке приймає форму суперечок, якщо мова йде про взаємодію людей.
Підґрунтям конфлікту завжди є проблемна ситуація, яка містить в собі протилежні позиції (інтереси) сторін, або протилежні цілі чи засоби їхнього досягнення. Для того, щоб конфлікт почав розвиватися, необхідний інцидент, тобто ситуація, коли одна зі сторін починає діяти на шкоду інтересам іншої. Якщо протилежна сторона починає відповідати тим самим, конфлікти із потенційного перетворюються на актуальні (реальні).Далі конфлікт може розвиватися, як конструктивний (стабілізуючий) чи деструктивний; прямий чи опосередкований.
Суттєву допомогу в розумінні міжособистісних і міжгрупових конфліктів, прогнозуванні можливих шляхів їх вирішення надає аналіз причин. Ґрунтуючись на одній з класифікацій конфліктів (конфлікти інтересів, конфлікти спілкування, організаційні конфлікти, конфлікти систем цінностей, інформаційні конфлікти), ми розглянемо специфічні причини виникнення кожного з названих конфліктів.
Так, в основі конфліктів інтересів можуть лежати розбіжності:
а) в основних (ділових) інтересах;
б) продуктивних інтересах;
в) психологічних інтересах.
В основі конфліктів спілкування лежать:
а) сильні емоції;
б) дефіцит спілкування або «розмова різними мовами»;
в) порушення норм культури спілкування однієї із сторін.
В основі організаційних конфліктів ми можемо спостерігати такі причини, як:
а) нерівність і питаннях влади й авторитету;
б) нерівність у володінні та розпорядження ресурсами.
Конфлікти у системах цінностей спричиняються:
а) відмінностями у критеріях оцінки ідей та поведінки;
в) розбіжності в цілях та ідеалах.
Нарешті, інформаційні конфлікти виникають через:
а) відсутністю чи обмеженістю інформацією;
б) хибною інформацією;
в) відмінності в тлумаченні та способах оцінки інформації.
Розв’язання проблемної ситуації відбуваються в ході виговорення, діалогу, аналізу, за умови відкритості позицій. Як свідчать дослідження, цей стиль поведінки є найефективнішим у розв’язанні конфліктів.
Організація внутрішньо групового життя, забезпечення різноманітних аспектів життєдіяльності групи та управління нею безпосередньо пов’язані з вирішенням проблем лідерства.
Лідерство (англ.Lear - провідник, ведучий, керівник) - один з процесів організації й управління групою, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни та з оптимальним ефектом. Лідер – член групи, який висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної, специфічної і досить значущої ситуації, щоб забезпечити організацію спільної діяльності людей для найшвидшого і успішного досягнення спільної мети .
Феномен лідерства є динамічним процесом малої групи, який може бути доволі суперечливим: домагання лідера і готовність до його провідної ролі можуть і не збігатися. Лідер і не висувається групою на відповідну посаду, а займає керівну позицію за явної чи прихованої її згоди. Найчастіше він перебирає роль неофіційного керівника, а з його особистістю ідентифікується специфічна система групових норм та цінностей, яка не завжди тотожна офіційній системі. Оскільки лідерство є системою відносин у групі, його слід розглядати як групове явище, адже лідер є елементом цієї структури. Психологічна сутність лідерства полягає у здатності впливати на індивідів і групу, спрямовувати їхні зусилля на досягнення цілей.
Для того, щоб стати лідером групи, людина повинна мати певну сукупність особистісних соціально-психологічних якостей, зокрема, досить високий рівень ініціативності й активності, досвід і навички організаторської діяльності, зацікавленість у досягненні групової мети, бути поінформованою щодо справ групи, достатньо товариською і особисто привабливою, а також відзначатися високим рівнем престижу і авторитету в групі. Лідерство за своєю природою є результатом як об’єктивних (інтереси, мета, потреби і завдання групи в конкретній ситуації), так і суб’єктивних (індивідуально-особистісні особливості індивіда) чинників .
У зв’язку з проблемою лідерства слід розглянути поняття «динаміка лідерства». Воно означає всілякі зміни, пов’язані як зі змістом (статусом і типами), так і з масштабами лідерства. Стосовно групи можна говорити про різну міру стійкості або динамічності лідерів, про природу за механізми зміни одного лідера іншим. Причиною зміни лідера найчастіше є його невідповідність вимогам, нормам, цілям і групи. Це може статися внаслідок як надмірної директивності лідера, так і його нездатності справлятися з новими, складнішими завданнями групової діяльності .
Отже, з усього вище вказаного можна зробити висновок, що конфлікт і лідерство є невід’ємною частиною існування колективу. Лідером повинна бути сильна думкою і духом людина. Але якщо у колективі декілька «сильних» особистостей то не виключено, що між ними і їхніми прихильниками можуть виникати конфлікти з метою утримання статусу лідера при такій конкуренції. Також коли мета лідера не співпадає з метою всього колективу, або коли лідер свої організуючі дії не підпорядковує загальній меті. Ці конфлікти можуть виникати як на свідомому так і підсвідомому рівні у разі зіткнення різних інтересів, сильних емоцій, дефіциту спілкування, порушенням норм спілкування, відмінностями у критеріях оцінки ідей та поведінки, розбіжностях в цілях та ідеалах.
З метою виявлення особистісних якостей підлітків, які відповідають рисам характеру лідера, ми провели дослідження міжособистісних відносин, в яких і проявляються ці риси.
У роботі були використані такі методики як «Діагностика міжособистісних відносин» Т.Лірі та методика «Оцінки рівня конфліктності» Н.В.Кіршевої і Н.В.Рябчикової.
Методики призначені для вивчення стилю і структури міжособистісних відносин і їх особливостей, а також для дослідження уявлення досліджуваного про своє «ідеальне Я», відношення до самого себе. Також дозволяє виявити рівні конфліктності досліджуваного.
Результати дослідження проблеми створення конфліктних ситуацій підлітками з метою отримання лідерства у колективі свідчать, що у досліджуваній групі високий рівень конфліктності. Це зумовлено особистісно соціально-психологічними якостями учнів. Майже 85% підлітків характеризуються як впевнені у собі, вперті, наполегливі особи . Намагаються обов’язково домінувати, бути першими там, де це можливо і не можливо сказати своє останнє слово. Прагнуть займати особливі позиції у групі, а саме лідерську, полюбляють давати поради, вимагають до себе поваги, не терплячі до критики, із тенденцією до переоцінки власних можливостей. Проте разом з цим дійсно володіють якостями керівника, є хорошими наставниками і організаторами. Прагнуть допомагати , почувати себе у центрі уваги, проявляють теплоту та дружелюбність у відносинах. Це є спосіб самоствердження .Така ситуація у колективі є характерною для даного віку.
З метою запобігання означеної ситуації варто зазначити деякі рекомендації щодо роботи з підлітками . Перш за все рекомендації слід надати по роботі з лідером, тому що вплив товариша-ровесника на формування певних якостей підлітка, а особливо якщо він ще й має авторитет і статус лідера у класі, досить великий, більше того , він неминучий. Якщо підібрати вірні методи впливу на лідера, то можна отримати очікуваний результат від усієї групи.
Отже, щоб досягти очікуваного результату перш за все потрібно ставитися до лідера як до дорослої людини (наскільки це можливо), тому що відомо що в цей період у підлітків швидкими темпами йде розвиток почуття дорослості. Коли він побачить що з ним радяться, обговорюють нагальні проблеми щодо колективу, просять про допомогу , а не наказують, піде на зустріч і впливатиме на поведінку і діяльність класу. Тобто через продуманий і тактовний влив на лідера можна впливати на весь колектив.
По-друге знання особистісних якостей лідера і належна співпраця з ним дасть можливість дізнатися про характерні особливості і потреби групи.
По-третє, слід пам’ятати , що в цей період зацікавленість підлітка в повазі і визнанні однолітками робить його чутливим до їхніх думок і оцінок і тому потрібно зважати на те, що не тільки ми впливаємо на лідера, а і колектив має неабияке значення для нього.
По-четверте, слід зважати і на інших потенційних лідерів, які знаходяться у протиборстві з наявними і які можуть різними методами досягти своїх цілей. Способи знищення чи придушення у підлітковому віці майже не контролюються тому не виключається і застосування фізичної сили, поряд з приниженням, образою.
За результатами нашого дослідження у колективі зараз йде така боротьба тому, що у ньому багато дітей з відповідними рисами як лідерської так і конфліктної особистості. Тому доречними будуть також рекомендації щодо подолання конфліктів у підлітків.
Практичному психологу або соціальному педагогу у закладах освіти необхідно:
– проводити діагностику різних проявів конфліктної поведінки серед підлітків, факторів, що їх провокують;
– вивчати думки і потреби учнів, вчителів і на їх основі розробляти програми профілактики та корекції конфліктної поведінки учнів, ставити соціально значущі цілі та приймати відповідальні рішення ;
– через відповідні тренінги, ігри, бесіди навчати вмінню володіти емоціями, справлятися з конфліктами, розуміти дійсні свої потреби; навчати неагресивним способам реагування на критику, самозахисту опору на тиск з боку інших людей;
– допомагати оволодіти психологічними прийомами і навичками безконфліктного спілкування, навичками саморегуляції в складних і конфліктних ситуаціях.
Вчителям слід проводити з учнями:
– бесіди про безконфліктне досягнення поставлених цілей;
– залучати спеціалістів до читання лекцій та проведення диспутів на тему оптимальних шляхів вирішення конфліктів;
– заслуховувати аудіозаписи з проблеми конфліктології, залучати самих підлітків до написання рефератів з даної проблеми;
– ознайомити підлітків з навичками конструктивної поведінки в складних перед конфліктних ситуаціях.
Таким чином, враховуючи всі вище вказані рекомендації соціальні педагоги або практичні психологи та класні керівники зможуть адекватно, якісно та результативно впливати як на лідера так і на колектив, запобігаючи виникненню конфліктних ситуацій між дорослими і підлітками та між ними у їхньому колективі. А також виявляється необхідним оволодіння методами та прийомами профілактики конфліктів.
Список використаних джерел
1. Врублевская Е. Лидер для других// Воспитательная работа в школе.–2004.– №2.–С.95-98.
2. Гаврищак Л. І. Домагання підлітків у сфері міжособистісних взаємин та їхнє становище у колективі// Психологія.–К.–1991.–Вип.36.–С.44-50.
3. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник.–К.,1995.–304с.
4. Мир детства: Подростки ( Гордин, Боцманов, Гребенников, и др. ) – 2-е узд., доп. М.: Педагогика, 1989. – 285.с
5. Накопичена О.В. Конфліктність як чинник міжособистісних стосунків// Вісник Київського Національного Університету ім. Т. Шевченка. Соціологія. Психологія.Педагогіка.–2003.–№15-16.–С.44-47.
6. Оржехівський В. Конфлікти у класі. // Шкільний світ.–2000.–№17.–С.5.
7. Пенькова В.Н. Отношение подростков к «своим» и «чужим»: осознаваемый и неосознаваемый уровень.–2003.–№6.–С.48-59.
8. Пилипенко Л.І. Взаємини у колективі як фактор розвитку моральних переконань старшокласників// Психологія .–К.–1991.–Вип.36.–С.9-14.
9. Пірмен М.І. Конфліктологія: Підручник.–К.:МАУП.,2003.–360с.
10. Рождественская Н. Березина А. Формирование у подростков вероятного оценивания сверстников// Мир психологии.–2001.–№3.–С.112-115
11. Сиволап Т.Л. Психологічні методи дослідження схильності підлітків до між особистісних конфліктів: методичні матеріали та рекомендації/ Т.Л. Сиволап, Н.О.Чайкіна. Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка.–Полтава,2005.–47с.
12. Скупина Т.В. Конфликт как механизм развития отношений с блиским сверстником в подростковом возрасте// Психолог и школа.–2004.–№3.–С.95-105.
13. Щербина Т.В. Конфлікти. Класифікація та специфіка їх розв’язання // Управління школою: Науково методичний журнал.–2004.–№3.–С.19-21.
Немає коментарів:
Дописати коментар